Джайнізм, Україна, критика аграрних держав, соціальний паразитизм та анархо-примітивізм

[kanibolotsky]

Виявляється, на американському джайнському сайті є україномовна версія з уроками джайнського "Закону Божого" для дітей та книжкою і словником джайнських термінів для дорослих https://jainworld.com/languages/jw-in-world-languages/ukranian/ . Навіть джайни розуміють важливість України та української мови! (Що не заперечує, однак, важливість й інших мов, у тому числі й російської, і на тому ж сайті є великий російськомовний розділ). Взагалі, цікава релігія: без верховного особистісного Бога або ради богів, світ управляється "законами природи", а не Богом або групою богів. Джайни послідовні в своєму віровченні та в практиці, зі своїх вихідних положень роблять всі логічні висновки до кінця і втілюють їх у життя. Для них не характерно лицемірство та подвійні стандарти. Якщо вони кажуть, що вони пацифісти, то вони і є пацифістами, а не як буддисти, які на словах пацифісти, а на ділі влаштовують геноцид мусульман рохінджа. Один із найважливіших моральних принципів джайнів - завжди бути чесними. Джайни запропонували цікаву критику рабовласницького та феодального розділеного на касти індійського суспільства, але їхня критика не нищівна, без ненависті та ресентименту. Миряни джайни зуміли навіть дуже успішно пристосуватися до оточуючого індійського суспільства, традиційно працюючи ювелірами, купцями, бізнесменами. Є навіть така точка зору, що джайни в економіці Індії відіграють таку саму роль, як євреї у Східній Європі. Подібність джайнів до євреїв хасидів навіть обігрується в фільмі "Нью-Йорку, я люблю тебе". Останнім часом в зв'язку з розповсюдженням таких науково-популярних книжок, як "Зброя, мікроби і харч" Джареда Даймонда https://vk.com/doc10762376_441842642 ("Ружья, микробы и сталь" в російському перекладі https://vk.com/doc488517350_557481072 ), "Людина розумна" Юваля Ноя Харарі https://chtyvo.org.ua/authors/Harari_Yuval_Noi/Liudyna_rozumna_Istoriia_liudstva_vid_mynuloho_do_maibutnoho/ ("Sapiens: Краткая история человечества" в російському виданні https://vk.com/doc-154890660_573993794 ), "Проти Зерна" Джеймса Скотта і більш старої книжки "Економіка кам'яної доби" Маршалла Салінза https://vk.com/doc35528094_579236168 розповсюдилася також досить жорстка критика аграрної революції та побудованої на землеробстві, особливо на вирощуванні зернових культур, людської цивілізації. Така критика висвітлює дуже важливі моменти: важливість відпочинку, а не лише праці, права жінок, моральні вади колоніалізму, неоколоніалізму та пригнічення інших народів і культур, соціальну нерівність та експлуатацію людини людиною, соціальний паразитизм, епідемії, захист прав одомашнених тварин ("ми відповідальні за тих, кого приручили"), екологічні проблеми, а також небезпечність для суспільства відривання економіки та політики від етики (про небезпеку останнього писав ще Конфуцій, але, нажаль, у сучасному материковому Китаї перемогла позиція його опонентів – послідовників філософської школи легізму – фа-цзя). Але, з іншого боку, ця критика аграрного суспільства, якщо її доводити до логічного кінця, перекреслює також багато здобутків людства: науку та надбане нею пізнання людиною самої себе та оточуючого світу, науково-технічний прогрес, високе мистецтво. Тому ця критика, окрім позитивних моментів, може бути небезпечною, закликати до деградації, відмови від освіти та знань, до мізантропії по відношенню до значної частини людства, тобто до того, що зветься анархо-примітивізмом. Анархо-примітивізм, тобто ідеологія, що закликає до відмови від сільського господарства та промисловості і повернення до полювання і збирання, на перший погляд виходить з гуманістичних засновків. Але полювання та збирання не зможуть прогодувати та надати прихисток наявній зараз кількості людей на Землі. Переважній більшості людей тоді треба просто вмерти. Чи згодні анархо-примітивісти вмерти прямо зараз та погодитися на смерть всіх своїх родичів та друзів заради реалізації своїх цілей? Лише якщо згодні, їх можна вважати послідовними у своїх переконаннях. (Заради справедливості слід зазначити, що перераховані вище автори самі не є анархо-примітивістами, але з розвинутих ними ідей логічно випливає анархо-примітивізм, і самі анархо-примітивісти в своєму дискурсі використовували ці ідеї, особливо полюбляючи книжку Салінза). Так ось, саме тому джайни і подібні їм групи цікаві для вивчення у сучасному світі, що вони, послідовно критикуючи аграрне суспільство, не закликають до його знищення взагалі та навіть не припускають думок, з яких логічно б випливало знищення людей, що живуть у таких суспільствах. Навпаки, джайни змогли використати аграрну цивілізацію і її надбання та навіть непогано до неї пристосуватися. Аналогічна етноконфесійна група у близькосхідній цивілізації - мандеї, гностики півдня Іраку та південного заходу Ірану. Мандеї також пацифісти, також критикують аграрну державу та ніколи не намагалися побудувати власну, і також до недавнього часу були досить добре пристосованими до оточуючого суспільства, також займаючись ювелірною справою і торгівлею (в зв'язку з піднесенням радикальних неомусульманських течій у новітній час та з війнами в районі Перської затоки більшість мандеїв були вимушені емігрувати до західних країн). Дослідження таких груп, як джайни та мандеї, які з одного боку жорстко критикують недоліки аграрного суспільства, а з іншого не закликають до його насильницького знищення, розвивають писемність, літературу, філософію, етику, мистецтво, культуру взагалі, бізнес, допомагає осягнути цінність надбань людської цивілізації та винайти шляхи її подальшого розвитку і реформування для подолання залишкових негативних явищ, більше того, допомагає зберігати віру в цінність "цивілізованого" людства та "цивілізованої" культури, де під "цивілізованою" тут розуміється така, що виникла та розвивалася в аграрних державах, характеризувалася писемністю, грошовими відносинами, розвинутою інституціоналізованою релігією.

Інша цінність в дослідженні подібних рухів полягає у тому, що джайнізм і мандеїзм – досить невеликі радикальні в своїх віруваннях і практиках релігійні течії, представники яких живуть посеред інокультурного та інорелігійного населення, тому на їхніх прикладах досить зручно вивчати вплив релігії (і ширше, ідеології та культури взагалі) на суспільство. Існують дві протилежні точки зору на взаємозв'язок між релігією (ідеологією, культурою) та економікою: марксистська та веберіанська. З точки зору марксизму економічні відносини первинні, вони є базисом, а релігійні вірування та ідеології вторинні, є надбудовою, вони визначаються рівнем розвитку економічних відносин. З точки зору Макса Вебера все прямо навпаки: ідеологія, зокрема релігія, впливає на суспільство та формує той чи інший тип економіки. Так ось, джайнська та мандейська релігії досить сильно впливають на економічну поведінку своїх носіїв. Джайни в своїй економічній діяльності досить сильно відрізняються від сусідів індуїстів, мандеї - від мусульман. Тобто, з першого погляду, правий Вебер. Але з іншого боку не у будь-якому суспільстві могли розвинутися такі релігії, як джайнізм та мандеїзм. Для їх виникнення мали існувати класове суспільство та аграрна централізована держава. У мисливців-збирачів такі релігії виникнути не можуть, у них зовсім інші типи релігій. Тобто праві обидва, і Маркс, і Вебер. Економіка та культура впливають одна на одну, це система з багатьма прямими та зворотними зв'язками. Певний тип релігії може розповсюдитися лише у суспільстві з певними економічними відносинами, але, з іншого боку, прийнята релігія впливає на економічні відносини, може їх як прискорювати, так і гальмувати. Наприклад, православне християнство однозначно гальмує розвиток українського та інших східнослов'янських православних суспільств. А протестантизм, як показав Макс Вебер, у ранній Новий Час (16-17 ст.) досить ефективно сприяв прогресу капіталістичних відносин (але похибкою буде вважати, що протестантизм є прогресивним для економіки і тепер: те, що було дуже прогресивним у 16 ст., може бути дуже консервативним та гальмуючим у 21 ст.).

Третя причина цікавості джайнізму (та мандеїзму) для сучасної соціології – це способи вирішення проблем соціального паразитизму. Соціальні паразити – це люди, які не вносять свій внесок в кооперацію суспільства, але користуються перевагами кооперації інших людей, або свідомо вносять в кооперацію значно менше, ніж користуються з неї. Класичний приклад соціальних паразитів - це психопати. Але є також напівпсихопати, люди, які з медичної та нервовопсихологічної точки зору не є психопатами, але поводяться в деяких ситуаціях та в деяких колективах, як психопати. В громадах мисливців-збирачів проблема соціальних паразитів вирішується досить просто. Це досить невеликі громади, які складаються переважно з родичів, і в цих громадах всі один одного добре знають. Тому там зазвичай соціальних паразитів або виганяють з громади, або, якщо вони занадто небезпечні (справжні психопати), то у таку людину "випадково" потрапляє отруєна стріла з кущів. Дещо менш ефективні, але також досить дієві механізми боротьби з соціальним паразитизмом існували в традиційних сільськогосподарських та у середньовічних ремісничих (цехових) громадах. Такі громади більші, ніж у мисливців-збирачів, але достатньо малі, щоб всі члени громади один одного знали. В таких громадах було прийнято або соціально ізолювали, або виганяти з громади соціальних паразитів, про що є згадка навіть у Новому Заповіті: "а коли й Церкви (тобто місцевого зібрання) не послухає, нехай буде тобі як язичник і митник" (Мф. 18.17). Але більш гостро проблема соціального паразитизму постає із розвитком держав та великих міських громад. У великих містах та у державі всі люди вже фізично не можуть особисто знати всіх інших та адекватно оцінювати їхні моральні якості. І цим залюбки користуються соціальні паразити (шахраї, злодії). В таких суспільствах потрібні інші механізми виявлення та нейтралізації соціальних паразитів. І джайнські громади, які виникли у досить розвинутих давніх державах Індії, розробили свої, хоча й на наш сучасний погляд досить архаїчні, засоби боротьби з соціальним паразитизмом. Тим не менше, вони ефективні та працюють до теперішнього часу. Джайнізм висуває дуже жорсткі вимоги стосовно поведінки і особливо харчування своїх членів. Всі джайни вегетаріанці (дозволяються молочні продукти), але також є обмеження на вживання деяких рослинних продуктів. Джайни не вживають алкогольні напої та інші продукти, що містять наркотичні речовини. Джайн мирянин може мати лише одну дружину, а сексуальні зв'язки з іншими людьми, окрім власної дружини, заборонені. Є і низка інших обмежуючих заборон. Бути справжнім джайном, таким, щоб тебе визнавали своїм інші джайни – це постійно себе обмежувати. Але соціальні паразити як раз не хочуть обмежувати у чомусь себе, тому вони легко виявляються як порушники встановленої дисципліни та виключаються з громади. Архаїчність цього методу полягає в тому, що, окрім ефективного виявлення соціальних паразитів, він також створює цілий ряд зайвих труднощів для тих членів громади, які є кооператорами, а не соціальними паразитами.

Четверта причина того, чому джайнізм є цікавим та актуальним, і вона безпосередньо стосується України, полягає у тому, що останнім часом підняв голову неоконсерватизм та нав'язування людям і особливо (що найбільш небезпечно) дітям віджилих своє архаїчних релігійних цінностей, які лише наносять шкоду сучасному суспільству. Так, слідом за Росією (у нас багато чого робиться слідом за Росією) у школі введено викладання "Основ християнської етики" (у Росії цей курс трошки по-іншому називається, але назва не має значення). Підручники цього курсу проповідують православ'я та християнську етику, яка шкідлива для сучасного урбанізованого суспільства. По-перше, православна етика вчить не бути відповідальними перед оточуючими людьми, а перекладати свою відповідальність на міфічного всемогутнього та всезнаючого особистісного бога та на його служителів, священиків. Православні християни (як і католики), каються не перед тими людьми, яким заподіяли шкоду, а перед священиками, і священики їм відпускають "гріхи", які не проти них особисто були здійснені. Така практика лише збільшує соціальний паразитизм та безвідповідальність. По-друге, уявляючи сучасний світ як результат боротьби Бога проти диявола і вірячи у майбутнє воскресіння, страшний суд та відплату від Бога грішникам та праведникам, християни (і подібні ним послідовники авраамічних релігій) пов'язують добро та зло з Богом та дияволом, а не з конкретними діями конкретних людей. Тому доброю починає вважатися не стільки та людина, яка робить добрі вчинки, скільки та, яка вірить у Бога, позиціонує себе як його прихильника, вірить у майбутнє воскресіння та виконує релігійні обряди. Щоб бути добрим, треба передусім правильно вірити та бути з Богом, на його боці у міфологічній космічній драмі, а конкретні вчинки по відношенню до людей розглядаються як вторинні і обумовлені цією вірою, що також не сприяє відповідальності та здоровій етичній атмосфері у суспільстві. Більш детально про шкоду для етики віри у єдиного всемогутнього та всезнаючого бога див. в книжці Сібе Шаапа "Прощання із Всемогутнім. Переоцінка етичного життя" https://publisher.in.ua/tovar/sibe-shaap-proshhannya-iz-vsemogutnim-pereotsinka-etychnogo-zhyttya/ . І цю шкідливу тенденцію нав'язування дітям православної (та католицької) релігії у школі треба якось нейтралізувати. І один з кращих варіантів нейтралізації я бачу у переході від власно релігійної освіти до релігіознавчої: треба показувати дітям, що окрім такої православної (або католицької) релігії існують ще й інші, і не всі з них вірять у особистісного всезнаючого та всесильного бога та його служителів, на якого/яких треба перекладати власну відповідальність, є й такі релігійні традиції, які вчать особистій відповідальності. І джайнізм - одна з саме таких. Тому переклад джайнських уроків для дітей українською мовою вважаю дуже доречним та корисним. В будь-якому випадку час інституціоналізованих релігій спливає. Навряд чи тим джайнським місіонерам, які створюють цей сайт, вдасться навернути у свою релігію багато людей, окрім тих, хто народилися у джайнських родинах. А ось показати альтернативну точку зору, ознайомити з іншою релігійною традицією вони можуть досить успішно.

Але є й негативні моменти. Хоча джайни безперечно цікаві та пропонують з етичної точки зору кращу релігію, ніж православ'я/католицизм, особливо для дітей, але самі вони наївні, як діти, архаїчні та суперечать науковим даним. (До речі, останні недоліки характерні практично для всіх традиційних інституціоналізованих релігій, джайни тут не виключення). Властиві джайнізмові логічна послідовність та інтелектуальна сміливість, готовність йти у своїх висновках до кінця та втілювати ці висновки у свою практику, відсутність страху перед радикальними з точки зору пересічної людини ідеями та формами діяльності – це найважливіші інтелектуальні чесноти, без яких неможливі взагалі наука та пов’язаний з нею науковий прогрес. Але якщо вихідні положення є хибними, то й виведені з них висновки будуть хибними, наскільки б логічною не була процедура самого виведення, і форми діяльності, засновані на цих висновках, теж будуть хибними. Так, ті об'єктивні "закони природи", яким, за джайнським віровченням, підкоряється всесвіт, є зовсім не науковими (в сучасному розумінні) законами природи, а псевдозаконами, вигаданими давніми індійськими брахманами та філософами. Джайни вірять у карму, в існування душі, яка може відділятися від тіла, у рай та пекло, куди душа може перевтілитися після смерті за доброчесності або гріхи (хоча перебування у джайнському раї або пеклі, як і у буддистів, не вважається довічним, але тимчасовим: після тимчасового перебування в раї або пеклі душу очікують нові перевтілення). Джайни поклоняються 24 тіртханкарам, серед яких лише останнього, засновника історичного джайнізму Джину Магавіру можна вважати справжньою історичною особистістю, а інші 23 - вигадані міфічні персонажі. Джайнські заборони в їжі часто суперечливі та не наукові. Наприклад, джайни вимагають кип'ятити воду, посилаючись на те, що у некип'яченій воді є багато мікроскопічних живих істот (це правда), і нібито при кип’ятінні ці живі істоти з води вистрибують. Насправді дійсно в країні, де не дуже дотримуються санітарних норм, краще пити кип'ячену воду, тут джайни праві. Але не через те, що так вони нібито спасають живих істот, а прямо навпаки: кип’ятіння вбиває бактерій і протистів, багато з яких, потрапивши в людський організм, щасно виживуть та стануть патогенними, тобто кип'ятити воду треба як раз для того, щоб вбивати мікроскопічних істот. Джайни обмежують вживання коренеплодів та цибулин через те, що поїдання плодів з дерев не вбиває рослину цілком, а знищення кореня знищує саму рослину, крім того, вони вважають, що на коренеплодах та цибулинах більше мікроскопічних живих істот. Але вони не розуміють, що коренеплоди та цибулини формуються якраз у однорічних або дворічних рослин, які більше жити просто не можуть, вони продовжують жити в своєму насінні та нащадках. І якщо коренеплід добре вимити (а ще краще проварити), то мікроскопічних живих істот на ньому буде не більше, ніж на промитих (та відварених) плодах з дерев. Деякі напрямки джайнізму навіть заборонили вживати томати через те, що «нутрощі томатів червоні та схожі на нутрощі тварин». Китайські даоси, які теж критикують централізовану аграрну державу, але не настільки послідовно, як джайни та мандеї, бо неодноразово намагалися побудувати свою власну або зайняти керівні посади в існуючій державі, тим не менше значно більш послідовні в рекомендаціях щодо харчування. Даоси навпаки рекомендують вживати передусім коренеплоди і відмовитися від злаків. А як показав Джеймс Скотт у своїй нещодавній книжці, саме на вирощуванні злаків будувалися централізовані експлуататорські держави, бо кількість зерна легше виміряти, зерно простіше зберігати у великих кількостях, його важче заховати і його простіше забирати у селян в якості данини, ніж коренеплоди. Повноцінна джайнська сангха (громада) неможлива без наявності не лише мірян, але й монахів. Але джайнські монахи не можуть покидати територію Індії. Джайнські монахи можуть переміщатися лише пішки босоніж, не мають власності, в тому числі грошей і документів, монахи шветамбари (один з напрямків джайнізму) носять лише легкий білий одяг, а чоловіки монахи диґамбари взагалі не мають одягу. Все це аж ніяк не сприяє розповсюдженню джайнізму за межами Індії, і особливо в країнах з холодним кліматом. Тому джайнізм має історичний і теоретичний інтерес, але ідея розповсюдити джайнізм як релігію за межі Індії – це утопія. Більш детально про несумісність джайнізму із сучасним світом див. лекцію Н.А. Железнової "Джайнизм: вызовы современности" https://www.youtube.com/watch?v=_BqlD1safuY . Взагалі організованим інституціоналізованим релігіям зі складними віровченням, догматикою, ритуалами приходить кінець, їхня епоха вже пройшла, і джайнізм тут не виключення, а одне із найбільш яскравих і переконливих підтверджень. Тому джайнізм, безумовно, цікаво та корисно вивчати, якісь його елементи, очищені від міфології і крайнощів, можливо, могли б бути втілені у сучасне світське життя, але не сам джайнізм як цілісна релігійна система, як і не інші організовані інституціоналізовані релігії.