Что не так с законом про мову?

[kanibolotsky]

I. 1-я статья в 6 разделе перевирает Конституцию Украины. В Законе сказано http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=61994&pf35401=477168 : «6. Спроби запровадити на офіційному рівні в Україні багатомовність (надання будь-якого офіційного статусу іншим, крім української, мовам) всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі є діями, що провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та суспільну ворожнечу, і є тотожними діям, спрямованим на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу». Т.е. Закон трактует Конституцию, будто бы она запрещает ЛЮБОЙ официальный статус на территории Украины любым языкам, кроме украинского. Однако читаем в 10 статье Конституции https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 :

«Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом». Нигде не сказано, что запрещен любой официальный статус других языков (в частности, статус местных языков). Более того, в 11 статье Конституции написано: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». В 24 статье Конституции читаем: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Закон утверждает, что многоязычие провоцирует раскол страны, что называется с больной головы на здоровую. Притеснение языков меншинств провоцирует раскол страны, а не многоязычие.

II. 6 статья связывает гражданство Украины с владением украинским языком: «Кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства». Гражданство Украины дается, кроме отдельных исключений, по праву рождения, и гражданин Украины никому не обязан знать вообще какой-либо язык. С другой стороны, незнание языков, и в особенности незнание украинского, для гражданина Украины действительно будет сопряжено с рядом сложностей, особенно при общении с государственными органами, о чем действительно людей стоит информировать. 3 статья Закона про гражданство Украины https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 гласит: «Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України».

Во 2 Разделе Закона про гражданство Украины читаем: «Стаття 6. Підстави набуття громадянства України

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Стаття 7. Набуття громадянства України за народженням

Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Стаття 8. Набуття громадянства України за територіальним походженням

Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов’язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов’язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов’язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов’язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників».

И т.д. Младенец, который не владеет ни одним языком, получает гражданство Украины. Как можно жестко связывать знание украинского языка и гражданство Украины?

III. Закон про мову ограничивает в правах и унижает национальные и языковые меньшинства Украины, всячески подчеркивая неполноценность, второсортность их языков. Так, в 18 статье Закона про мову читаем: «Застосування державної мови у процесі виборів і референдумів

1. Мовою виборів і референдумів та мовою діяльності виборчих комісій та комісій з референдуму є державна мова.

2. Виборча документація та документація референдумів складається державною мовою.

3. Бюлетені для голосування на виборах і референдумах виготовляються державною мовою.

4. Матеріали передвиборної агітації, що транслюються на телебаченні, радіо, розміщуються на носіях зовнішньої реклами, поширюються у вигляді листівок і газет або в мережі Інтернет, виконуються державною мовою».

Как хорошо для закарпатского венгерского села, где люди в возрасте вообще не владеют украинским! А ведь кроме венгерских сел есть румынские, болгарские, крымскотатарские, гагаузские, албанские и др. населенные пункты на территории Украины.

В п. 3 статьи 21 читаем: «Мовою зовнішнього незалежного оцінювання та вступних випробувань є державна мова, крім зовнішнього незалежного оцінювання з іноземних мов. Завдання сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання укладаються державною мовою». Ну прям огромное спасибо от выпускников венгерских, румынских, крымскотатарских и др. национальных классов! Как они уравнены в правах с выпускниками украинских школ!

Пункт 4 статьи 23: «Публічне виконання та/або публічний показ театральної вистави іншою мовою, ніж державна, в державному чи комунальному театрі супроводжуються перекладом державною мовою за допомогою субтитрів, звукового перекладу чи в інший спосіб». Огромное спасибо создателям закона от национальных театров государственной и коммунальной собственности http://esu.com.ua/search_articles.php?id=39222 !

Названия венгерских, крымскотатарских, румынских населенных пунктов на своем родном венгерском, крымскотатарском, румынском языке должны переводиться с украинского транслитерацией! Венгерский город Beregszász (Берегсас), который от самого основания своего был Берегсасом, и только после присоединения к Чехословакии в 1919 г. стал Береговым, на венгерском языке для местных венгров, которых большинство населения города, должен записываться как «Beregove», а не как «Beregszász». Не издевательство ли это над местными жителями венгерской национальности, над их историей, культурой и языком? В п. 5 статьи 36 читаем: «Назви аеропортів, портів, станцій, зупинок, власні назви транспортних засобів подаються державною мовою за правилами українського правопису. Поряд з державною мовою, зазначені назви можуть передаватися за допомогою літер латинської абетки відповідно до звучання державною мовою». Из статьи 41: «1. Географічні назви, а також назви скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об’єктів топоніміки населених пунктів виконуються державною мовою.

2. Назви географічних об'єктів України та об’єктів топоніміки не перекладаються іншими мовами, а передаються в офіційних документах, засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою. (…)

4. Написи на дорожніх знаках, вивісках та інших покажчиках назв географічних об'єктів та об’єктів топоніміки на території України подаються державною мовою. На покажчиках назв географічних об'єктів та об’єктів топоніміки поряд з назвою державною мовою може розміщуватися її латиноалфавітний відповідник. Напис латинськими літерами має бути меншим та розміщуватися з правого боку або внизу».

Ну прям все сделано, чтоб подчеркнуть второсортность «инородцев», живущих на земле своих предков тысячелетия и задолго до того, как по прихоти русского царя или Иосифа Сталина эта территория вошла в состав Российской империи или УССР.

IV. Закон придуман гопниками и для гопников. Один гопник, попав в венгерское/болгарское/румынское село, может сорвать любое публичное мероприятие местных жителей, потребовав синхронного переводчика на украинский (где его ему найдут?). Пункт 1 статьи 29 гласит: «Мовою публічних заходів є державна мова, якщо інше не встановлено цим Законом.

Публічними заходами для цілей цього Закону є, зокрема, збори, конференції, мітинги, виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи, доступні або відкриті для учасників таких заходів вільно чи за запрошенням, за плату чи безоплатно, постійно, періодично, одноразово або час від часу.

У разі застосування під час публічного заходу іншої мови, ніж державна, його організатор зобов’язаний забезпечити синхронний або послідовний переклад державною мовою, якщо цього вимагає хоча б один учасник публічного заходу».

Один гопник, попав в закарпатское венгерское село, может шантажировать продавщицу местного магазина, которая плохо говорит по-украински, тем, что составит жалобу на ее магазин, и ей придется закрыть свой магазин или оплатить непомерный штраф. Городской гопник может подать жалобу на продавца шаурмы, который не то что украинского, русского толком не знает. Вообще Закон ограничивает участие инострнцев и неукраиноязычных граждан в обслуживании клиентов, чем подрубает мелкий и средний бизнес. Статья 30 злополучного закона гласит: «1. Мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.

2. Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи – підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів (крім випадків, встановлених частиною третьою цієї статті), здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами.

3. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. (…)

5. Кожній особі на території України гарантовано право одержувати інформацію про товари та послуги державною мовою.

6. Виробники (виконавці, продавці) в Україні всіх форм власності надають споживачам інформацію про вироби (товари), роботи чи послуги державною мовою. Така інформація може дублюватися будь-якою іншою мовою».

Гопник, едущий в закарпатской маршрутки из одного венгерского села в другое, может терроризировать вадителя, если он не будет объявлять остановки на украинском. Читаем в 36 статье: «1. Послуги у сфері транспорту в Україні надаються державною мовою.

2. У всіх видах пасажирського транспорту, на залізничних вокзалах, автовокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах мовою інформації, оголошень, повідомлень, написів, довідкових служб є державна мова. У разі потреби ця інформація може дублюватися англійською мовою, а в міжнародному пасажирському сполученні також офіційною мовою (мовами) країни, сполучення з якою здійснює відповідний транспортний засіб.

3. Мовою обслуговування пасажирів у транспорті є державна мова. На прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін».

Т.е. на венгерском, румынском, крымскотатарском, болгарском информация от водителя маршрутки, что едет между двумя селами, даже дублироваться не имеет права, если водителя специально не попросит какой-то конкретный пассажир.

V. Закон еще сильнее бюрократизирует Украину, создает новые наблюдательные, контролирующие и карающие органы в области языковой политики. Создаются Національна комісія зі стандартів державної мови (ст. 43, и это в дополнение к тому, что в Академии Наук уже есть Институт украинского языка и Институт языкознания имени Потебни), дополнительно к Нацкомиссии – апарат Національної комісії зі стандартів державної мови (ст. 47), плюс должность Уповноваженого із захисту державної мови со своими Представителями (ст. 49) и Секретариатом (ст. 52). Вместо того чтобы улучшить финансирование существующих институтов Академии Наук, создаются новые чисто бюрократические надстройки, которые контролируют и карают граждан за несоблюдение мовного закона и которые будут финансироваться из госбюджета, т.е. из нашего с вами кармана. Вообще, деятельность Уполномоченного чисто карательная. Пункт 2 статьи 53: «Для здійснення передбачених цією статтею повноважень Уповноважений за потреби залучає працівників Національної поліції, центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, працівників місцевих державних адміністрацій, інших органів державної влади». П. 1 ст. 54: «Кожна особа має право звернутися до Уповноваженого, інших органів, уповноважених здійснювати захист і контроль щодо застосування державної мови, зі скаргою про порушення вимог цього Закону та щодо усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою». Хорошее языковое стукачество вводят, рай для гопников и шантажистов! Статья 57 еще очень интересная, «Порядок накладення штрафів на суб’єктів господарювання за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів». Пункт 6 этой статьи: «Постанова про накладення штрафів ухвалюється Уповноваженим, якщо за наслідками розгляду справи встановлені порушення норм цього Закону. Форма постанови про накладення штрафів затверджується Уповноваженим.

За повторне протягом року порушення вимог, встановлених статтею 30 цього Закону, Уповноважений накладає на суб’єктів господарювання, що провадять господарську діяльність на території України, штраф у розмірі від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Спасибочки, приехали!

Вообще, я не являюсь издателем или продавцом печатной продукции, не имею отношения к созданию и дубляжу фильмов, телепередач, радиопрограмм, поэтому соответствующие пункты закона я пропустил. Пусть лучше судят о них те, кто имеют отношение к соответствующим видам бизнеса. Я проанализировал то, в чем я немного разбираюсь: в защите прав национальных и языковых меньшинств и в покупке и потреблении товаров и услуг как рядовой гражданин. Основные мои замечания касаются пунктов закона относительно продажи товаров и предоставления услуг гражданам. И как, по моему мнению, должны быть законодательно отрегулированы языковые права граждан в этой области, если граждане живут в реальной de facto многоязычной и многонациональной стране, что бы там ни визжали создатели недозакона? Каждый магазин и каждое заведение, где предоставляются услуги гражданам, можно обязать на входе вывешивать информацию, на каких языках проводится обслуживание. В больших супермаркетах даже может быть обслуживание на разных языках на разных кассах, это право супермаркетов, главное – указать, где обслуживание на каком языке/языках. Понятно, что те фирмы, которые будут предоставлять услуги на большем числе распространенных в Украине языков, будут в выигрыше, у них будет больше клиентов. Пусть это контролирует рынок и покупатель товаров и услуг. А низкий спрос из-за непредоставления услуг на украинском и других распространенных языках – пусть это будет проблемой хозяев фирмы. С другой стороны, пусть сознательные граждане организовывают бойкоты тех фирм, где не предоставляются услуги на украинском или каком они хотят языке, это их право. Пусть гражданское общество и рынок регулируют языковую политику в сфере торговли и предоставления услуг, и нефиг туда пускать и так все зарегулировавшее государство.